Керівники ОУН-Б — організації, яка стала ідеологічною основою УПА, — уявляли майбутню українську державу як етнічно однорідну націю. Згідно з історичними джерелами, вони прагнули «повного, загального, фізичного знищення польського населення».

Орієнтовний розподіл жертв дій УПА (1942–1954)

Водночас наявні історичні дослідження свідчать, що основними жертвами Української повстанської армії (УПА) були польські цивільні. За оцінками істориків, у 1943–1945 роках було вбито близько 100 000 поляків.

Предмет суперечок

Українська влада неодноразово зверталася до символіки УПА та пов'язаних із нею історичних постатей, представляючи їх як символи боротьби України за незалежність і опору радянському, а згодом російському пануванню.

За оцінками більшості історичних досліджень, масштаб бойових дій УПА проти Радянського Союзу був значно меншим, а її збройна боротьба проти нацистської Німеччини мала обмежений характер.

Обурення в Польщі викликає не лише масштаб злочинів, а й методи, якими вони були скоєні. Бійці УПА не лише вбивали своїх жертв, але в багатьох випадках робили це з винятковою жорстокістю, прагнучи залякати місцеве населення.

ТИСЯЧ ПОЛЬСЬКИХ ЦИВІЛЬНИХ ЖЕРТВ

100

ТИСЯЧІ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ЖЕРТВ

ТИСЯЧІ НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ЖЕРТВ

3,5

35

На знак протесту Президент Польщі Кароль Навроцький спочатку призупинив, а згодом скасував нагородження Президента Володимира Зеленського Орденом Білого Орла — найвищою державною нагородою Польщі, яку раніше йому вручив Президент Анджей Дуда.

Це рішення отримало широкий міжнародний медійний резонанс, а Волинська різанина стала предметом широкого обговорення у західних засобах масової інформації, зокрема Euronews,
Euronews, FinancialTime, Associated Press, Reuters, Guardian, Le Monde, The Times, Al Jazeera

Контекст

26 травня 2026 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння Окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесного найменування «імені Героїв УПА».

У Польщі УПА вважається злочинною організацією, відповідальною за вбивство близько 100 000 польських цивільних під час Волинської різанини 1943 року.

• Jared McBride, 

  "Peasants into Perpetrators: The OUN-UPA and the Ethnic Cleansing of Volhynia, 1943–1944", Slavic Review, Cambridge University Press.

• Timothy Snyder, Per Anders Rudling, 

  "Tarnished Heroes: The Organization of Ukrainian Nationalists in the Memory Politics of Post-Soviet Ukraine".

• Ivan Katchanovski, 

  "Ethnic Cleansing, Genocide or Ukrainian-Polish Conflict?
  The Mass Murder of Poles by the OUN
  and the UPA in Volhynia".

Головним результатом дванадцятирічної діяльності УПА стало проведення етнічних чисток, спрямованих проти цивільного польського населення Волині та Східної Галичини.

Побудова національного історичного наративу на спадщині організації, яка планувала й здійснювала масові вбивства як засіб досягнення своїх політичних цілей, неминуче викликає спротив.

Прославлення цієї організації, її керівників та ідеології, пов'язаної з геноцидом, і надалі зустрічатиме рішучий спротив польського суспільства.

Українська сторона часто намагалася трактувати події на Волині як спільну трагедію, конфлікт, у якому обидві сторони нібито несли однакову відповідальність, або як польсько-українську війну. Водночас дослідження багатьох міжнародних істориків загалом підтверджують польську інтерпретацію цих подій.

Такі дослідники, як Тімоті Снайдер, Джеффрі Бердс, Джаред Макбрайд та Іван Качановський, у своїх працях характеризують ці події як етнічні чистки, наголошуючи, що масштаб і характер злочинів не залишають суттєвих сумнівів щодо їхньої історичної та моральної оцінки.

У 1920 році Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра намагалися створити незалежну українську державу під час польсько-радянської війни. Попри початкові військові успіхи, ця спроба зрештою зазнала невдачі.

Після Другої світової війни Єжи Ґедройць і Юліуш Мєрошевський сформулювали нове бачення східної політики Польщі на сторінках паризького журналу «Kultura». Їхня доктрина стверджувала, що підтримка незалежності України, Литви та Білорусі є необхідною умовою довгострокової безпеки Польщі.

Після 1989 року принципи Доктрини Ґедройця поступово втілювалися в польській зовнішній політиці. У 1991 році Польща стала першою державою у світі, яка визнала незалежність України.

Під час Помаранчевої революції Президенти Польщі Александр Квасневський і Лех Валенса активно підтримували європейські прагнення України.

У 2012 році Польща та Україна спільно прийняли чемпіонат Європи з футболу UEFA EURO 2012, що сприяло поглибленню двостороннього співробітництва та зміцненню зв'язків України із Заходом.

У 2014 році Польща рішуче підтримала учасників Євромайдану та засудила анексію Криму Росією і її агресію на Донбасі. Попри давні історичні суперечки, Польща протягом багатьох років залишалася одним із найпослідовніших прихильників України в Європейському Союзі та НАТО.

Позиція Польщі щодо України

Понад століття існування незалежної української держави розглядається в Польщі як питання фундаментального стратегічного значення.

У 2022 році Польща стала першою державою, яка надала Україні масштабну військову допомогу у вигляді важкої бронетехніки, передавши протягом перших чотирьох місяців повномасштабної війни майже третину озброєння власних Збройних сил. Допомога включала танки, бронетранспортери, системи протиповітряної оборони та бойову авіацію.

У березні 2022 року, коли Київ ще перебував в облозі, Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький разом із прем'єр-міністрами Чехії та Словенії стали першими іноземними лідерами, які відвідали українську столицю після початку російського вторгнення.

Водночас Польща стала прихистком для мільйонів українських біженців. Польське суспільство відповіло безпрецедентною хвилею громадської солідарності, надаючи житло, транспорт, фінансову підтримку та інші форми гуманітарної допомоги.

До сьогодні Польща залишається одним із головних логістичних центрів військової та гуманітарної допомоги Україні й продовжує послідовно виступати за те, щоб підтримка України залишалася одним із найвищих пріоритетів західних держав.

Польща незмінно підтримує Україну.

Водночас вона не може забути жертв Волинської різанини й не може погодитися з прославленням організацій, їхніх лідерів та ідеологій, відповідальних за злочини, вчинені проти польських громадян.

2026

PL/UA